Вчитель української мови та літератури

Коваль Наталія Олександрівна

Формування умінь ділового спілкування в учнів старших класів

спеціальної школи

Одним із основних завдань спеціальної школи є соціальна адаптація дітей з особливими освітніми потребами, тобто їх здатність включатися в суспільне та трудове життя на виробництві і влаштовуватися у побуті. Та й ефективність цієї системи навчально-виховної та колекційної роботи спеціальної школи визначається рівнем соціальної адаптації її випускників.

Успішна соціальна адаптація учнів вимагає наявність певних соціальних якостей: колективізму, вміння спілкуватися зі своїми однолітками, з дорослими. Разом з тим недостатню соціальну підготовку дітей з особливими освітніми потребами часто називають однією з основних причин труднощів, з якими стикаються вони в самостійному житті. Деякі науковці-дефектологи (В.Бондар, Н.Павлова та ін..) зазначають, що успіх адаптації випускників спеціальних шкіл визначається не так рівнем трудових умінь та навичок, як стосунками, встановленими між ними і робітниками, наставниками, майстрами, тобто наявністю сформованих у дітей-підлітків з особливими освітніми потребами певних особистісних , соціально-психологічних якосте, які і визначають рівень ділового спілкування. Недостатність розвитку умінь ділового спілкування заважає соціальній адаптації дітей. Діти потребують значної допомоги у подоланні комунікативних бар’єрів, неадекватних установок і стереотипів для формування певних навичок спілкування, що дасть їм змогу відчути себе впевненіше серед незнайомих людей, швидше пристосуватися до нового колективу.

Адже суспільство, враховуючи інтелектуальну відсталість таких дітей, не може знизить до них вимоги морального характеру. І на моє тверде переконання, аналізуючи життєвий і педагогічний досвід зокрема, підкреслено ставлення до дітей з інтелектуальною відсталістю, як до хворих, постійне нагадування їм про це, або іншим в їх присутності, завдає великої і непоправної шкоди в справі виховання цих дітей, формуючи слабкодуху людину, яка буде чекати, що скрізь її мусять жаліти і опікати, чи навпаки – агресивну; тобто і в тому і в іншому випадку сприятиму формуванню морально ущербної людини. Навпаки, слід надихати на виконання посильних завдань, нагадувати, що в житті вони самі мають чогось досягати, приносити користь собі, своїм рідним і суспільству; активно залучати їх до посильної навчальної і суспільно-корисної праці, в ході якої виникають і формуються навички ділового спілкування.

Більшість учнів (52% за дослідженнями А.Висоцької) мають низьку схильність до комунікативної діяльності. Вони почуваються невпевнено серед малознайомих людей, часто соромляться, тяжко переживають образи, їм важко в новому колективі, їх втомлюють оточуючі, вони часто усамітнюються, їм важко знайомитися з людьми, старшими за віком; знічуються, якщо доводиться знайомитися з новою людиною або звертатися до неї.

Водночас їм властиве прагнення до контактів із людьми, розширення кола знайомств. Невміння реалізувати свої прагнення призводить до виникнення різноманітних труднощів у процесі входження підлітків у виробничий колектив. Отже, є необхідність формування в учнів спеціальної школи такого виду соціально-побутових умінь і навичок, якими є ділове спілкування.

Ділове спілкування допомагає розширенню і поглибленню знань учнів про оточуючий світ, розвитку в них аналізуючої діяльності, розвитку мови, в цілому-підвищення самостійності дітей. Крім того, учні спеціальної школи мають мають недостатньо розвинене уміння аналізувати отриману інформацію і застосовувати отриманні знання на практиці.

Отже, є необхідність проводити спеціальну корекційну роботу, спрямовану на закріплення, поглиблення знань і формування умінь ділового спілкування, включаючи її в систему занять не уроках та в позаурочний час.

Виховання ділового спілкування включає в себе цілий спектр різних навчально-виховних цілей. Це і навчання мовної грамоти, і виховання вмінь спілкуватися-тобто слухати; чути та самому чітко та логічно зрозуміло говорити; це-виховання культури поведінки, це – знання своїх обов’язків і їх добросовісне виконання; це – знання своїх прав і вміння цивілізовано їх захищати, бути активним, слухняним та дисциплінованим.

Завдання сучасної школи-створити такі умови для вивчення рідної мови, щоб учні вміли активно володіти нею як засобом спілкування, самовираження особистості, навчилися вільно висловлювати свої думки.

Розвиток мови учнів є однією із найскладніших ділянок роботи спеціальної школи. І.Є.Єременко у книзі «Дидактичні основи уроку в допоміжній школі» вказує на «Наявність порушень нормальних взаємозв’язків між змістом реальної дійсності, даним для пізнання і характером відображення його мисленням учнів, між чуттєвим та раціональним, між конкретним і абстрактним вимагає запровадження в процесі навчання у спеціальних школах спеціальних заходів і прийомів, спрямованих на корекцію зазначених вад». Це повільність процесу навчання, простий виклад навчального матеріалу, повторюваність у навчанні, наочність та індивідуальний підхід повинні бути обов’язковими умовами правильної, ефективної організації навчання і виховання розумово-відсталих дітей.

У старших класах вивчення мови в цілому пов’язано з розвитком словника і зв’язної усної і писемної мови. Програма з рідної мови передбачає систематичне роботу над літературними творами різних жанрів, що сприяє розвитку спонтанної зв’язної мови учнів на основі осмислення всього почутого, побаченого і прочитаного.

Зокрема, у 5 класі учні повинні навчатись розповідати зміст прочитаного по частинах і весь текст, висловлювати свою власну думку про прочитане. Це, безумовно, організовує їхню думку і мову.

У 6 класі на уроках читання учні оволодівають умінням передавати зміст прочитаного за планом по частинах і вцілому, вчать називати головних дійових осіб та давати характеристику їхньої зовнішності і вчинків.

У 7 класі учні починають складати оповідання з особистого досвіду за аналогією до прочитаного.

В 8, а особливо в 9 класі, вимогливість до самостійності учнів в організації їх мовної діяльності значно підвищується. Учні мають навчитися аналізувати твір за формою і змістом: охарактеризувати художні прийоми та мовні засоби, вжиті автором для змалювання героїв твору, умов їх життя, оточення, подій, визначати послідовність подій, характеризувати час,коли вони відбулися, описати дійових осіб, їхні вчинки і характер, висловити своє ставлення до твору, подій, дійових осіб, визначати тему та ідею твору.

В роботі на розвитком мови слід дбати про загальний розвиток розумової діяльності учнів, вбачаючи цьому один із важливих моментів у підготовці їх до самостійного життя.

Видів робіт з розвитку мовлення у спеціальній школі зустрічається небагато. В основному, це перекази, складання плану, твору, ділові папери, виконані в усній чи письмовій формі.

Важливе значення має вивчення ділової мови, тобто вивчення ділових паперів, що вимагає не лише запам’ятання і збереження форми того чи іншого паперу, а й певної творчості. Це лист, адреса, телеграма, допис до стіннівки, відгук на прочитану книгу, заява, автобіографія, рахунок, доручення, оголошення. Робота над ними дає нагоду учням втілювати в життя знання і уміння по організації мовної діяльності. Складаючи телеграму, сповіщення, лист, учні повинні привести в систему свої думки, визначити основне питання, яке потрібно висвітлити, шукати найбільш вдалі засоби вираження і словесного оформлення своїх думок. Учень не може тут щось тільки копіювати, він обов’язково повинен думати і писати про свої бажання, прагнення. Таким чином, ділові папери допомагають розвивати мову й мислення розумово відсталих дітей і разом з тим, допомагають виховувати в них впевненість у собі, цілеспрямованість під час виконання будь-якої роботи, вимогливість до себе та охайність, адже лист, заяву чи автобіографію слід писати грамотно, крсиво, на гарному папері.

Крім того, я обов’язково цікавлюсь , що учні знають про той чи інший документ, навіщо і в яких ситуаціях він потрібен, куди з ним іти, що треба зробити, щоб документ був дієздатним (наприклад, розписку слід завіряти у нотаріуса, доручення – в керівника підприємство чи організації). Інколи застосовуємо сюжетно-рольові ігри «На пошті», «У відділі кадрів» і т.п.

Збагачувати словник учнів старших класів – завдання не тільки вчителямовника. Потреба підвищення загального рівня розвитку учнів спеціальної школи вимагає від учителя будь-якого предмета проводити словникову роботу. Особливо важливо звернути увагу на вивчення спеціальної професійної термінології – терміни, назви інструментів, матеріалів – те, що потрібно буде їм під час роботи на виробництві. «Заговори, щоб я тебе побачив»,- так говорю я своїм учням словами древнього мудреця.

Адже мовлення людини може чимало розповісти про неї за короткий час. Ми маємо привчати своїх учнів до чистої, красивої, точної і образної, ніжної і так званої літературної української мови. Це не тільки уроки літератури та мови зокрема, а й концерти художньої самодіяльності з піснями, декламацією віршів, драматичними постановками, конкурси і змагання, розмова під час будь-яких позакласних заходів та у вільний час.

Ми маємо вимагати від учнів мовлення точного, граматично, лексично і стилістично правильного. З метою пропаганди літературної мови в школі не перший рік випускається стіннівка «Лунай прекрасна наша мово», проте їй треба повернути той зміст за ради якого вона була задумана, а саме - підвищення культури українського мовлення в нашій школі.

В програмі з «Розвитку мовлення» ми вивчаємо не тільки типи та стилі мовлення, вчимося будувати зв’язне, послідовне і змістовне повідомлення, а й вивчаємо правила спілкування: уважно слухай співрозмовника, говори чітко, але не занадто голосно, не вживай грубих і образливих слів. Діти з особливими освітніми потребами засвоюють це теоретично, однак на практиці ми стикаємося з іншим: примітивність речень, плутання думок і слів, значні ускладнення з добором слів.

Вчити спілкуватися слід щоденно практично, в ході самого життя, а не тільки говорити, а й слухати та чути. Водночас слід вчити учнів конфліктувати, не боячись цього слова. Адже за визначенням мудреців-філософів конфлікт – це рушійна сила прогресу. У процесі конфлікту-у боротьбі протиріч між старим та новим-народжується істина, і вміти конфліктувати – це вміти розв’язати накал протиріч цивілізовано, дотримуючись основних правил спілкування, а саме – вести суперечку, а не лаятись чи прирікатись. Цьому допомагають диспути, дискусії, монологи-роздуми, в ході яких учні навчаються переконувати свого опонента вагомими але культурними словами, не криком, а переконливим доказом, не ображаючи, не принижуючи його честь, гідність, повагу.

Вчитися суперечки можна не тільки на спеціально організованих заходах, а й на кожному уроці. Наприклад, я вимагаю від учнів при відповіді на те чи інше питання довести свою правоту (це О. в.-?, це Н. в. чи З. в.). Учневі доводиться шукати аргументи і це стимулює його творчий пошук, розвиває мислення, піднімає віру в свої сили, надає впевненості, проганяє страх, вчить культурно відстоювати свою позицію.

Одним із прийомів формування вмінь ділового спілкування, які пропонує Є.Разуван (Мордовський госсударственный институт г. Саранск), є проведення екскурсій з включенням завдань, що вимагають від учнів практичних дій: вихованціі вступають в стосунки з оточуючими людьми, отримують від них необхідні відомості, а потім використовують їх практично.

При такій організації екскурсій діти не тільки знайомляться з призначенням окремих служб, підприємств і організацій, але також вчаться застосовувати на практиці отримані знання, вправляються в спілкуванні з оточуючими на діловому рівні. Навчання школярів може будуватися за таким планом:

1. Спілкування зі знайомими людьми: а) при організації режимних моментів; б) на спеціально організованих заняттях при відвідуванні різних служб у школі: бібліотеки, медпункту, їдальні, пральні.

2. Спілкування з незнайомими людьми в школі, коли проводяться різні зустрічі з запрошеними письменниками, лікарями, інспекторами, працівниками підприємств і т.п.

3. Спілкування з незнайомими людьми поза школою під час екскурсїї в деякі підприємства і організації. На першому етапі, в момент вступу деяких дітей в контакт рекомендується підштовхнути їх до цього такими запитаннями: «Що тобі треба дізнатися?», «До кого треба звернутися?».

Коли дітям важко отримати додаткові відомості, своєчасна допомога педагога – його схвалення, уточнюючи запитання, що стосуються джерел отримання інформації («Як ти гадаєш, хто б міг допомогти тобі?»), - підбадьорює їх і надихає.

На заключному етапі заняття, в момент використання відомостей, отриманих від співбесідника, слід учити школярів приймати правильне рішення з урахуванням умов оточуючої дійсності. Наприклад, при відправленні листа чи бандеролі на почті педагог нагадує про необхідність заповнення бланка чи підписати конверт, але не показує, як це робиться, лише дає пораду використати те чи інше джерело інформації: взяти зразок або звернутися з відповідним проханням до оточуючих. Важливим моментом є етап підготовки до таких занять.

Педагог мусить завчасно обговорити той об’єм інформації, яку повідомляє дорослий дітям, з тим, щоб частину відомостей учні отримали в бесіді самостійно. Дітям оголошується тема, мета, завдання заняття.

В бесіді з дітьми слід обговорити можливі варіанти розмов, пропонуються завдання, які учням належить виконати, звертається увага на дотримання ділового стилю спілкування (точність, чіткість, лаконічність), на особливості поведінки. (На жаль, перед зустрічами з людьми, які приходять до нас по запрошеннях ми, практично, не готуємо до спілкування з ними, діти не знають про що можна спитати, що дізнатися). Наприклад, під час відвідування шкільного медпункту учні закріплюють знання про види допомоги, яку можуть їм надати. Можна дати індивідуальні завдання, як треба доглядати за хворим грипом, як правильно виміряти температуру і т.п.

На перших порах, коли діти не можуть чітко сформулювати питання, слід робити записи. Добре було б, якби учень міг би практично виконати щось з того, про що дізнався: поміряти температуру, приготувати розчин для полоскання горла.

Після таких занять в класі слід обов’язково ще раз згадати, що нового дізналися діти, чому навчилися, обговорити свої проблеми, якщо такі виникли при спілкуванні, оцінити свою поведінку.

Під час екскурсії на почту, в магазин, в аптеку учні спілкуються з незнайомими людьми в умовах тієї служби, якою їм доводиться користуватися. Головне завдання таких екскурсій – навчити учнів застосовувати практичний досвід спілкування, переносити їх в інші життєві ситуації. Школа – теж трудовий колектив.

З перших днів навчання в школі дитина вступає у виробничі стосунки: вона змушена дотримуватись режиму дня, правил поведінки, слухатись, виконувати розпорядження старших, запитувати, шукати допомоги і т.п.

Вихована дитина , тобто слухняна, дисциплінована, обов’язкова, відповідальна, працьовита, ввічлива-той ідеал, якого треба прагнути, виховуючи дитину з інтелектуальними порушеннями. Однак, сьогодення вимагає від сучасної людини не тільки вміння добре працювати, бути слухняною, а й активною водночас людиною, яка вміє заявити про свої потреби і відстояти свої права.

Правова безграмотність є проблемою нашого суспільства вцілому, а дітей з інтелектуальними порушеннями особливо. Тому, слід підняти рівень правової освіти , щоб випускник спеціальної школи знав куди і в яких ситуаціях йому треба звернутися, як це зробити, аби захистити свої права: чи це в магазині, чи в аптеці, на вулиці, чи при прийомі на роботу.

Доцільна організація шкільного життя вже сама п собі має виховний потенціал. Вона визначає тон, атмосферу життя колективу, вона–засіб включення кожного учня в діяльність, яка сприяє розвитку в учня цілої низки моральних якостей. Найважливіше значення у залученні учнів гуманістичних цінностей мають: самоврядування, система соціальних ролей учнів, норми поведінки і традиції школи, характер ділових та міжособистісних взаємин дітей, делегування їм педагогами частини своїх прав та обов’язків створюють широкі можливості для розвитку соціальної відповідальності та активності кожного учня. Відсутність таких можливостей веде до вимирання активності та трансформується в асоціальну чи антисоціальну поведінку. Органи самоврядування в школі мають відчути себе господарями своєї школи, свого життя і своїх взаємин. Через колективні форми розв’язання важливих проблем життя школи діти оволодівають демократичною культурою. Самоврядування – це дієвий метод сягнення широкого спектру виховних завдань-громадської активності, соціальної відповідальності, набуття всебічного морального досвіду.

Під час виконання певних справ, де діти пов’язані взаємною відповідальністю і рольовими обов’язками і виникає ділове спілкування. Завдання педагога-непомітно впливати на взаємини дітей не моральними проповідями, а власним приклам відповідальності, працьовитості, чесності, добросовісності; цікавими і корисними справами; показом переваг співробітництва, доброзичливості поваги один до одного над насильством, байдужістю, страхом і приниженням особистості.

Результати впровадження у практику роботи Печеніжинської спеціальної школи Івано-Франківської області, якій Міністерством освіти і науки України надано статус педагогічного майданчика Науково-методичного центру середньої освіти «Програми комплексної психологічної, медичної, педагогічної і трувої реабілітації вихованців» свідчать про вагоме зрушення щодо рівня опанування учнями теоретичних знань, практичного досвіду виконання трудових завдань; виявів особистісних аспектів готовності до виконання завдань, умінь і навичок на практиці і ділових стосунків учасників трудового процесу, мотивації професійно-трудової діяльності.

Системний підхід педагогічного колективу школи комплексної реабілітації, підпорядкування всіх ланок навчально-виховної роботи єдиній меті-вихованню готовності учнів до самостійної праці-дають змогу успішно інтегрувати випускників у систему сучасних суспільних відносин.

Література

1. В.Бондар. «Вивчення досвіду роботи допоміжної школи з виховання готовності до самостійної праці»: ж. «Дефектологія», №3/2002, с.5.

2. А.Висоцька. «Комунікативні вміння як фактор виробничої адаптації розумово відсталих старшокласників»: ж. «Дефектологія», №3/1998, с.25.

3.Є.Разуван. «Формування умінь ділового спілкування в учнів старших класів допоміжної школи»: ж. «Дефектологія», №3/1998, с.36.

4. С.Степанюк. «Спілкування-важливий чинник вироблення соціальної позиції в розумово-відсталих школярів»: ж. «Дефектологія», №3/1998, с.25.

5. Методичний лист Міністерства освіти «Розвиток мови учнів V-VIII класів допоміжної школи» - Київ,1970.

6. М.Красовицький «Особистісно-зорієнтована виховна система» - Київ, «Редакція загально педагогічних газет», 2003, с.12 /«Завуч», «Абетка класного керівника»/.